Політика та держава

Політика — це діяльність, пов’язана з управлінням суспільством і державою.

Походження слова:
від грецького politikē — «мистецтво управління державою».

Основні складові політики:

Влада — можливість впливати на поведінку інших людей, приймати обов’язкові для всіх рішення.
Держава — головний інститут, через який здійснюється політична влада.
Політичні партії, рухи, лідери — учасники політичного процесу.
Громадяни — активні або пасивні учасники політичного життя (вибори, протести, громадська діяльність).

Політична система

Політична система — це сукупність інститутів, організацій, норм і відносин, через які здійснюється політична влада в суспільстві.

Види політичних систем.

Демократія

Демократія — влада народу (з грецької demos — народ, kratos — влада).
У демократичних державах влада формується і контролюється громадянами.

Ознаки демократії:

Виборність органів влади.
Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Повага до прав і свобод людини.
Плюралізм (наявність різних думок, партій, медіа).
Вільні та чесні вибори.
Правова держава.

Авторитаризм

Авторитаризм — форма правління, при якій влада зосереджена в руках однієї особи або групи, а участь громадян у політиці обмежена.

Ознаки авторитаризму:

Обмежена політична конкуренція.
Вибори формальні, але не завжди чесні.
Деякі свободи існують, але під контролем влади.
ЗМІ частково підконтрольні уряду.
Влада часто спирається на армію або спецслужби.

Тоталітаризм

Тоталітаризм — крайня форма авторитаризму, коли держава повністю контролює всі сфери життя: політику, економіку, культуру, освіту, навіть приватне життя людей.

Ознаки тоталітаризму:

Єдина офіційна ідеологія.
Одна правляча партія (часто навколо «вождя»).
Повний контроль ЗМІ, цензура.
Використання терору, репресій.
Відсутність прав і свобод громадян.

Історичні приклади:

Нацистська Німеччина (Гітлер).
Радянський Союз (Сталін).
Італія часів Муссоліні.
Північна Корея сьогодні.

Хронологія розвитку уявлень про політику як систему організації держави

Античність

Платон (427-347 до н.е.), «Держава»

У «Державі» Платон розробляє модель ідеальної політичної системи, де правлять «філософи-царі», бо вони мають знання істини та справедливості. Вважає, що держава має бути впорядкована так само, як і душа людини: три частини — розум, дух, бажання.
Він вбачає сенс політики не просто в управлінні, а в досягненні справедливості і загального блага.

Аристотель (384–322 до н.е.), «Політика»

У своїй праці «Політика» Аристотель розглядає державу (polis) як природну спільноту, мета якої — досягнення найвищого блага для громадян.

Аристотель виділив три правильні і три викривлені форми влади.

Правильні (спрямовані на спільне благо): Монархія — влада одного на благо всіх; Аристократія — влада кращих (мудрих, доброчесних); Політія — влада більшості заради спільного блага.

Викривлені (для особистої вигоди): Тиранія — влада одного на благо себе; Олігархія — влада багатих; Демократія (у негативному сенсі) — влада натовпу для власної користі.

Політія (πολιτεία) — це те, що Аристотель вважав найбільш реальною і стабільною ідеальною формою держави. Вона є змішаним устроєм, у якому поєднуються елементи:

демократії — участь широких верств населення у політичному житті;
олігархії — роль заможних і освічених громадян у прийнятті рішень;
аристократії — повага до доброчесності й компетентності.

Таке поєднання, на його думку, забезпечує рівновагу інтересів і запобігає крайнощам

Середньовіччя: політика і релігія

У середньовічній політичній думці держава і політика часто розглядалися через призму релігії — влада отримувалась як «дар Божий», правитель як богооправданий.
Наприклад, Аврелій Августин («Про град Божий») розглядав, що земна держава має орієнтир на загальне благо, але підпорядкована Божому плану.
Тут політика більшою мірою є служінням перед Богом і суспільством, ніж автономною сферою.

Нікколо Макіавеллі (1469-1527)

У добу Відродження Макіавеллі започатковує новий етап: політика як боротьба за владу, а держава стає світським інститутом. Він вводить ідею, що влада має зберігатись навіть через жорсткі засоби, якщо це необхідно для збереження державного буття. Макіавеллі — перехідний мислитель між середньовічною політичною думкою і модерною: він відмовляє політиці бути виключно моральною або релігійною, натомість робить акцент на реаліях влади.

Новий час: ідеї держави загального блага

У XVII-XVIII ст. з’являються концепції суспільного договору та захисту прав людини.
- Томас Гоббс: держава необхідна, щоб уникнути природного стану війни всіх проти всіх.
- Джон Локк: держава створюється для захисту життя, свободи, власності.
- Жан‑Жак Руссо: влада походить від народу, і політика має служити загальній волі (volonté générale).

Погляди на державу й політику інших течій

Комуністичний підхід

У класичній марксистській традиції держава — це «організована влада одного класу для пригнічення іншого»
Концепція: держава зникне («відмре») після встановлення безкласового суспільства.
Цей погляд розглядає політику як віддзеркалення економічних і класових відносин.

Анархістський підхід

Анархісти розглядають державу як ієрархічний, централізований інститут, що слугує владі меншості за допомогою примусу.
Вони вважають, що справедлива політика — це така, що побудована на добровільній самоорганізації, без примусу держави.

Лібертаріанський (або мінархістський) підхід

Лібертаріанці визнають державу, але хочуть максимально її обмежити: як нічний сторож (night-watchman state) — лише захист від агресії, шахрайства, підтримка власності, контрактів.
Політика в цьому баченні — мінімальне втручання держави, максимальна свобода громадян.

Еволюція держави

Протодержави (племінні союзи, ранні царства)

Найдавніші форми політичної організації — Єгипет, Шумер, Аккад.
Влада має сакральний характер, правитель вважається посередником між богами і людьми.
Держава ще не відокремлена від релігії, управління спирається на родові зв’язки.

Міста-держави (поліси)

Антична Греція (Афіни, Спарта), Фінікія, Месопотамія.
Держава — компактна громада вільних громадян.
Виникають перші форми демократії, участі у владі, поняття громадянства.
Як писав Аристотель, «людина — істота політична» (zoon politikon).

Імперії

Наступний етап — розширення масштабу влади від одного міста чи народу до багатонаціональної системи.
Приклади: Римська, Перська, Візантійська, Османська, Британська, Російська імперії.
Ознаки: централізована влада, адміністративна вертикаль «центр — периферія», культурна інтеграція й економічна експлуатація.
Імперія створює бюрократію, армію, право — основу майбутніх національних держав.
Занепад імперій у XIX–XX ст. призводить до появи національних держав.

Феодальні держави

Європа Середньовіччя, Японія, Київська Русь.
Влада поділена між монархом і васалами, слабка централізація.
Політика пов’язана з релігією: правитель — «помазаник Божий».

Централізовані монархії (ранньомодерні держави)

XVI–XVIII ст. — формування апарату управління, постійної армії, податків.
Абсолютні монархії (Франція Людовіка XIV, Росія Петра І).
Виникає поняття державного суверенітету (Ж. Боден).

Національні держави (XIX–XX ст.)

Результат краху імперій та розвитку національних рухів.
Основний принцип — національний суверенітет, участь громадян у політиці, конституція.
Форми: монархії (конституційні) і республіки (парламентські, президентські).

Сучасна держава (XX–XXI ст.)

Демократична, правова, соціальна держава.
Акцент на правах людини, розподілі влади, громадянській участі.
З’являються наддержавні утворення (ЄС, ООН) — елементи «постнаціональної» політики.

Підсумки

Політична думка пройшла шлях: від ідеалізованих моделей Платона до реалістичних трактувань Макіавеллі; від держави як служителя божественного чи природного права до держави як інструменту класової влади чи апарату контролю.
Форми державності еволюціонували як структура (поліс → феодалізм → централізована держава → національна держава) і як модель функціонування (влада однієї → влада багатьох → влада виборна, участь).
Сучасні течії (анархізм, комунізм, лібертаріанство) пропонують альтернативи традиційної держави або обмеження її ролі.
Політика та держава — ключові інститути суспільства, але вони не є «вічними» у одній формі: вони змінюються, трансформуються, піддаються критиці й реформам.