Радянський Союз в міжвоєнний період. Особливості комуністичного тоталітарного режиму.

Створення СРСР

1. Проєкт «автономізації»
Ініціатор — Йосип Сталін (нарком у справах національностей).
Суть:

Включення всіх радянських республік (Україна, Білорусь, Закавказзя) до складу РСФРР
Надання їм статусу автономій, а не формально рівноправних держав

2. Федеративний проєкт
Ініціатор — Володимир Ленін.
Суть:

Створення союзу формально рівноправних республік
Кожна республіка зберігає державний статус
Декларується право на вихід із Союзу

У результаті було створено:

Формально — федерація
Фактично — централізована держава

Процес створення СРСР

Передумови: Існування окремих радянських республік: РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР

Офіційне утворення: 30 грудня 1922 року – підписання Договору про утворення СРСР між республіками

Засновники:

РСФРР
УСРР
БСРР
ЗСФРР (Закавказька федерація)

Конституційне закріплення (1924)

Прийняття Конституції СРСР
Формування союзних органів влади
Остаточне оформлення федеративної структури

Нова економічна політика (НЕП)

НЕП була запроваджена у 1921 році після кризи політики «військового комунізму», яка спричинила економічний колапс, голод і соціальне невдоволення. Ініціатором запровадження був Ленін.

Військовий комунізм – соціально-економічна політика більшовиків яка здійснювалась в 1918-1921 рр.

Військовий комунізм передбачав:

Націоналізація промисловості
Держава взяла під контроль майже всі підприємства — від великих заводів до дрібних виробництв.

Продрозкладка
Примусове вилучення хліба у селян без ринкової компенсації. Це викликало масове невдоволення і спротив.

Заборона приватної торгівлі
Ліквідація ринку і перехід до централізованого розподілу продуктів через державу.

Трудова повинність
Обов’язкова праця для всіх громадян, фактична мілітаризація праці.

Карткова система
Розподіл продуктів і товарів за нормами, залежно від соціального статусу.

НЕП — це тимчасовий відступ від жорсткої соціалістичної моделі до змішаної економіки з елементами ринку. Поєднання державного контролю над економікою з обмеженою приватною ініціативою.

Основні заходи НЕПу:

У сільському господарстві:

заміна продрозкладки продподатком;
можливість вільного продажу надлишків продукції.

У промисловості:

дрібні та середні підприємства передавались у приватні руки;
великі підприємства залишались під контролем держави;
запровадження господарського розрахунку (госпрозрахунку).
Запровадження Концесій — передача державою підприємств або ресурсів в оренду іноземним компаніям на визначених умовах.

У торгівлі:

відновлення ринку;
легалізація приватної торгівлі;
поява прошарку «непманів».

У фінансах:

грошова реформа (введення стабільної валюти — червінця);
відновлення банківської системи.

Наприкінці 1920-х років НЕП поступово ліквідується з приходом до влади Йосип Сталін.

Причини:

прагнення до централізованої планової економіки;
ідеологічне неприйняття ринкових елементів.

Фактично НЕП завершився переходом до:

колективізації;
індустріалізації

Індустріалізація та Колективізація

Індустріалізація та колективізація — два взаємопов’язані процеси економічної трансформації, що відбувалися в СРСР у кінці 1920-х – 1930-х роках і стали основою сталінської моделі модернізації.

Індустріалізація означала форсований розвиток важкої промисловості: металургії, машинобудування, енергетики, видобувної галузі. Її метою було перетворення СРСР із аграрної країни на потужну індустріальну державу, здатну конкурувати з провідними економіками світу. Процес здійснювався через п’ятирічні плани, централізоване планування та мобілізацію ресурсів. Особливістю була пріоритетність важкої промисловості над легкою та споживчою.

Колективізація — це процес примусового об’єднання індивідуальних селянських господарств у колективні. Її офіційною метою було підвищення продуктивності сільського господарства, забезпечення міста продовольством і промисловості сировиною, а також вилучення ресурсів для індустріалізації. Насправді колективізація супроводжувалася насильницькими методами, ліквідацією куркульства як класу, конфіскаціями майна та репресіями. Це призвело до різкого падіння сільськогосподарського виробництва і голоду 1932–1933 років, зокрема Голодомору в Україні.

Політичні репресії та масовий терор

Після смерті Леніна у 1924 році в СРСР розгорнулася гостра політична боротьба за владу. Цей період став переломним для радянської держави, оскільки завершився встановленням одноосібної диктатури Йосипа Сталіна та масовими репресіями проти населення.

Після смерті Леніна в керівництві партії не було єдиного наступника. Основна боротьба розгорнулася між кількома впливовими діячами: Лев Троцький, Йосип Сталін, Григорій Зінов’єв, Лев Каменєв та Микола Бухарін.

Сталін, використовуючи посаду генерального секретаря партії, поступово зміцнював свої позиції, розставляючи на ключові посади відданих йому людей. Наприкінці 1920-х років Йосип Сталін зосередив у своїх руках практично необмежену владу.

Після встановлення особистої влади Сталін розпочав політику масового терору.

Головними причинами репресій були:

прагнення зміцнити особисту владу;
знищення реальної та потенційної опозиції;
забезпечення беззаперечного виконання політики індустріалізації та колективізації.

Основні прояви сталінських репресій

Найбільшого розмаху репресії набули у 1930-х роках, особливо в період «Великого терору» 1937–1938 років.

Лаврентій Берія

Радянська формула репресій: за що карали мільйони

Основними проявами репресій були:

1. Чистки в партії та державному апараті
Було заарештовано і страчено багатьох старих більшовиків, серед них Зінов’єва, Каменєва, Бухаріна. Троцький був вбитий.

2. Показові судові процеси
Влада проводила відкриті суди над «ворогами народу», звинувачуючи їх у змовах та шпигунстві.

3. Репресії проти армії
Було знищено значну частину вищого командного складу Червоної армії.

4. Масові арешти населення
Мільйони людей були заарештовані за політичними звинуваченнями.

5. Система таборів ГУЛАГу
Тисячі ув’язнених були відправлені до системи таборів ГУЛАГ, де використовувалася примусова праця.