Одним із підсумків І світової війни стало завоювання політичних висот абсолютно новими силами та ідеологіями. Однією з таких сил був комунізм, який переміг у 1917 р. у Російській імперії. Другою силою, що набирає обертів, стає фашизм.
Фашизм був спрямований одночасно проти комунізму та проти демократії. Фашизм як державний устрій являв собою воєнізовану диктатуру з одним лідером, однією партією та ідеологією.
Слово фашизм було придумано Беніто Муссоліні у 1919 р. і в перекладі означає – зв’язка, пучок, об’єднання.
Саме Муссоліні створив першу фашистську партію в Італії. У березні 1919 він заснував у Мілані фашистську організацію під назвою “Союз боротьби”, яка в 1921 році була реорганізована в Національну фашистську партію. В цьому ж році Національну фашистську партію вперше обрали до парламенту, 1924 року вона отримала в парламенті більшість, з 1928 стала єдиною легальною партією в країні до падіння режиму Муссоліні.
Бені́то Амілька́ре Андре́а Муссолі́ні 1883–1945)
Народився 29 липня 1883 року в селі Предаппіо в регіоні Емілія-Романья. Походив із небагатої родини. Його батько був ковалем і соціалістом, мати — вчителькою.
Після закінчення гімназії отримав диплом викладача, після чого деякий час працював учителем. У молоді роки активно цікавився соціалістичними ідеями. Через конфліктний характер і радикальні погляди неодноразово мав проблеми з владою та поліцією.
Політичну діяльність розпочав у соціалістичному русі. Працював журналістом і редактором соціалістичних газет, зокрема газети Avanti!. Під час Першої світової війни змінив свої погляди: від соціалізму перейшов до націоналізму та підтримки війни, що стало початком формування його власної політичної ідеології.
Муссоліні вирізнявся сильним темпераментом, амбіційністю, схильністю до авторитаризму та прагненням до абсолютної влади. Сучасники відзначали його харизматичність, енергійність і здатність психологічно впливати на натовп. Він був одним із найвідоміших ораторів свого часу: використовував емоційні промови, театральну жестикуляцію, паузи та ритмічну подачу тексту для посилення впливу на аудиторію.
Фактично був диктатором Італії у 1922–1943 роках.
Основні посади:
прем’єр-міністр Італії (1922–1943);
дуче (вождь) фашистської Італії;
міністр внутрішніх справ;
міністр закордонних справ;
міністр оборони.
Після падіння режиму у 1945 році був захоплений італійськими партизанами та страчений 28 квітня 1945 року.
Муссоліні та його фашисти вміло грали на почуттях італійців, обіцяючи повернути стабільність та порядок у країні, маніпулюючи комуністичною загрозою, від якої вони представлялися єдиним захистом.
У жовтні 1922 на чолі колони фашистів здійснив похід на Рим (столиця Італії), у результаті чого отримав посади прем’єр-міністра та міністра закордонних справ. У 1928 р. придушивши будь-яку опозицію Муссоліні проголосив себе Duce – вождем, по суті ставши диктатором.
Фашистська ідеологія будувалася на нав’язуванні людям ідеї, що нація – понад усе, що головні цінності – самопожертва і покірність перед державою, а війна – найвище випробування величності нації.
Праця Доктрина фашизму” (1932), написана Беніто Муссоліні за участі філософа Джованні Джентіле”, стала програмною для фашистської партії. “Найчистішою формою демократії” Муссоліні вважав фашизм, характеризуючи його як “демократію організовану, централізовану, авторитарну”. Наголошував на культі боротьби, обожнював війну, рішуче відкидав потребу у всесвітньомумирі як найвищому ідеалі людського існування. Заперечував право на національне самовизначення. Головним завданнями фашистської держави Муссоліні вважав утворення імперії та здійснення перманентної фашистської революції.
Внутрішня політика
Встановлення однопартійної диктатури — заборона опозиційних партій, ліквідація демократії.
Цензура та пропаганда — контроль преси, радіо, освіти й культури.
Репресії проти опозиції — переслідування соціалістів, комуністів, лібералів.
Корпоративна система — створення державних корпорацій для контролю робітників і підприємців. Посилення ролі держави в економіці — державне регулювання промисловості, банків та великих підприємств. Індустріалізація — розвиток важкої промисловості, військового виробництва, будівництва доріг, мостів і стратегічної інфраструктури.
Політика економічної самодостатності — спроба зменшити залежність Італії від імпорту.
Аграрна політика — збільшення виробництва пшениці та підтримка великих землевласників. Масштабні меліоративні роботи та створення нових сільськогосподарських територій.
Зовнішня політика
У зовнішній політиці Муссолін головні зусилля спрямував на встановлення італійського домінування в Середземномор’ї та створення колоніальної імперії в Пн. і Пн.-Сх. Африці.
Окупація Ефіопії (1935–36)
Захоплення Албанії (1939).
Створення осі «Рим–Берлін» у 1936 році.
Німеччина
Становище після Першої світової війни
Поразка у Першій світовій війні. Версальський договір: Німеччина визнана винною у війні. Втрата територій і колоній. Обмеження армії. Великі репарації. У суспільстві виникло відчуття приниження та реваншизму.
Невирішеність соціально-економічних проблем.
Загострення соціальних протиріч. Популярність комунізму та соціал-демократії.
Листопадова революція 1918 року. Повалення монархії.
9 листопада 1918 року рейхсканцлер Макс фон Баден повідомив про зречення імператора Вільгельма II від престолу. Водночас він оголосив про призначення Фрідріха Еберта новим канцлером, сподіваючись запобігти подальшому загостренню ситуації. Цього ж дня соціал-демократи проголосили створення Німецької республіки, а крайні ліві на чолі з Карлом Лібкнехтом — Німецької соціалістичної республіки, що відображало наростаюче суспільне протистояння.
Листопадова революція, яка змінила історичний курс Німеччини, розпочалася 3 листопада з повстання моряків у Кілі. Протест виник через арешт матросів з лінкорів «Тюрінгія» і «Гельголанд», які відмовилися виконати бойовий наказ. Їх підтримали робітники, що вийшли на вулиці з вимогами «хліба і миру». Поліція застосувала силу для розгону демонстрації. Ситуація загострилася, коли війська, направлені для придушення повстання, перейшли на бік демонстрантів, і вже до 4 листопада Кіль був повністю під контролем повсталих. Матроси сформували Раду робітничих і солдатських депутатів, а на кораблях порту замайоріли червоні прапори — символи революції.
Протягом наступних кількох днів революційні ради з’явилися в усіх великих містах Німеччини. Фрідріх Еберт, якого призначили канцлером, 10 листопада 1918 року сформував коаліційний уряд — Раду народних уповноважених. Наступного дня охоплена революційними заворушеннями Німеччина капітулювала перед країнами Антанти.
Імператор Вільгельм вирушив до Нідерландів, де 28 листопада офіційно зрікся престолу. Ця подія стала символом завершення монархічного правління та формальним фіналом Листопадової революції. Однак Німеччина продовжувала стояти на порозі громадянської війни через гострі суперечності між соціал-демократами та радикальними комуністами.
Проголошення Веймарської республіки.
31 липня 1919 року на засіданні Національних зборів у Веймарі було прийнято нову Конституцію Німеччини:
визнавалися профспілки та право робітників створювати ради на підприємствах.
законодавча влада – рейхстаг; голова виконавчої влади – президент, який обирався на 7 років. У президента були широкі повноваження: призначав уряд, був головнокомандувачем збройних сил.
Веймарська республіка
1918-1933
Форма правління: федеративна президентська республіка.
Засідання рейхстагу
Президенти:
Фрідріх Еберт. Німецький соціал-демократ, один з провідних діячів Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Президент Веймарської республіки з 1918 по 1925 роки.
Пауль фон Гінденбурґ (1925-1933). Німецький військовий, державний та політичний діяч, генерал-фельдмаршал Імперської армії Німеччини, учасник Першої світової війни, начальник Генерального штабу. Президент Веймарської республіки з 1925 по 1933 роки.
Нестабільна соціально-економічна ситуація. Переживала періоди економічної кризи, гіперінфляції які змінювались тимчасовим економічним піднесенням.
Рурська криза 1922 року. Окупація Рурського регіону, економічного серця Німеччини, Францією та Бельгією.
Мала демократичну конституцію, парламент і вибори.
Суспільство було політично нестабільним: боротьба між комуністами, соціал-демократами та правими радикалами.
Спроба державного перевороту в 1923 році. “Пивний путч”.
Зближення з СРСР. Рапалльський договір 1922 року.
Стабілізація та розвиток економіки з 1924 року. Монополізація.
Німецькі діти запускають повітряних зміїв створених з банкнот під час гіперінфляції.
Однопартійна диктатура НСДАП (Націонал-соціалістична німецька робітнича партія)
Прихід до влади Адольфа Гітлера
Адольф Гітлер
Адольф Гітлер (1889–1945) народився в австрійському місті Браунау-ам-Інн у родині митного службовця Алоїса Гітлера. Навчався в гімназії міста Лінц.
Після смерті батьків переїхав до Відня. Двічі намагався поступити до Віденської академії мистецтв. У віденський період жив у бідності, мешкав у дешевих гуртожитках, підробляв випадковими роботами та продавав власні малюнки й листівки. Саме у Відні сформувалися його радикальні націоналістичні та антисемітські погляди.
Картини Гітлера
У 1913 році для уникнення служби в Австро-Угорській армії переїхав до Мюнхена. Після початку Першої світової війни добровольцем вступив до німецької армії, хоча був громадянином Австро-Угорщини.
Служив зв’язківцем на Західному фронті. За хоробрість отримав Залізний хрест І ступеня — рідкісну нагороду для єфрейтора. У жовтні 1918 року потрапив під хімічну атаку британської армії, після чого тимчасово втратив зір. Завершення Першої світової та капітуляцію Німеччини зустрів у госпіталі.
Після війни Гітлер залишився в армії та працював інформатором, стежачи за політичними організаціями у революційному Мюнхені. У 1919 р. його направили на збори невеликої Німецької робітничої партії. Під час дискусії він виступив настільки емоційно та переконливо, що привернув увагу керівництва партії й незабаром став її членом. Пізніше саме ця партія була реорганізована в НСДАП (Націонал-соціалістична німецька робітнича партія).
Пивний путч
У листопаді 1923 року Адольф Гітлер та його соратники здійснили спробу державного перевороту, відому як “Пивний путч”. Після невдалої спроби захоплення влади в Мюнхені, Гітлер був заарештований і постав перед судом.
Суд над Гітлером та іншими учасниками путчу відбувся з 26 лютого по 1 квітня 1924 року в Народному суді Баварії. Судовий процес привернув значну увагу громадськості та став платформою для пропаганди націонал-соціалістичних ідей. Гітлера було визнано винним у державній зраді та засуджено до п’яти років позбавлення волі.
1 квітня 1924 року в Народному суді Баварії Адольфа Гітлера було засуджено до тюремного строку за спробу державного перевороту.
Покарання він відбував у Ландсберзькій в’язниці, де перебував у доволі комфортних умовах, мав можливість приймати відвідувачів та працювати над своєю книгою “Моя боротьба” (“Mein Kampf”). Після дев’яти місяців ув’язнення, 20 грудня 1924 року, Гітлер був звільнений умовно-достроково.
Націонал-соціалізм
Основні риси ідеології:
Культ нації та держави — інтереси держави ставилися вище за права окремої людини.
Принцип «вождизму» — абсолютна влада лідера держави.
Расова теорія — проголошення «арійців» вищою расою та поділ народів на «вищі» і «нижчі».
Агресивний націоналізм і реваншизм — прагнення переглянути результати Першої світової та відновити могутність Німеччини.
Антисемітизм — євреїв нацисти оголосили «ворогами німецької нації».
Антикомунізм і антидемократизм — заперечення парламентської демократії, політичного плюралізму та марксизму.
Мілітаризм — культ війни, сили та дисципліни.
Пропаганда і контроль над суспільством — держава контролювала пресу, освіту, культуру та громадське життя.
Основні програмні книги та документи:
«25 пунктів» НСДАП (1920)
Адольф Гітлер. “Моя боротьба”
Альфред Розенберг “Міф ХХ століття” та інші праці
Праці Йозефа Геббельса
Цитати Гітлера:
“Нікого не любити – це найбільший дар, який робить тебе непереможним, так як нікого не люблячи, ти позбавляєшся найстрашнішого болю.”
“Хто хоче жити, той повинен боротися, а хто не захоче чинити опір у цьому світі вічної боротьби — той не заслуговує права на життя”.
“Я прийшов у цей світ не для того, щоб зробити людей кращими, а для того, щоб використовувати їх слабкості”.
“Совість – жидівська вигадка. Щось на зразок обрізання”.
“Я звільняю людей від обтяжливих обмежень розуму, від брудних і принизливих самокатувань химери, іменованої совістю і мораллю, і від претензій на свободу та особисту незалежність, до яких доростають лише небагато хто”.
“Навіщо нам націоналізувати банки, заводи? Ми націоналізуємо людей”.
“Права людини нищать права держави”.
“Кожен художник, який зображує небо зеленим, а траву блакитною, має бути підданий стерилізації”.
“Якби люди залишилися жити в раю, вони б згнили. Людство стало тим, чим воно є, завдяки боротьбі. Війна – природна і буденна справа. Війна йде завжди і всюди. У неї немає початку, немає кінця. Війна – це саме життя. Війна – це відправна точка”.
Рейхстаг у вогні
Населення Німеччини дедалі більше втрачало довіру до традиційних політичних партій і лідерів. Політична нестабільність спричинила постійну урядову кризу наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років.
На парламентських виборах у вересні 1930 р. найбільше місць отримали соціал-демократи — 143 мандати. Комуністи здобули 77, центристи — 68. Водночас різко зросла популярність нацистів: за НСДАП проголосували близько 6,5 млн виборців, що дало партії 107 місць у рейхстазі та друге місце на виборах.
У березні 1932 р. Адольф Гітлер уперше взяв участь у президентських виборах, але перемогу здобув Пауль фон Гінденбург. У червні 1932 р. канцлер Франц фон Папен розпустив парламент, сподіваючись отримати підтримку нацистів. На нових виборах у липні 1932 р. НСДАП здобула вже 230 мандатів і стала найбільшою партією рейхстагу. Проте сформувати стабільний уряд не вдалося, оскільки партії не могли домовитися про коаліцію.
На повторних виборах у листопаді 1932 р. популярність нацистів дещо знизилася — вони втратили близько 2 млн голосів. Соціал-демократи та комуністи разом мали більше мандатів, ніж НСДАП, але через взаємну ворожнечу не змогли об’єднатися проти нацистів.
У грудні 1932 р. уряд очолив генерал Курт фон Шлейхер. Однак уже 30 січня 1933 р. Пауль фон Гінденбург призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером. Саме ця подія відкрила нацистам шлях до встановлення диктатури в Німеччині.
Вогонь охопив будинок Рейхстагу увечері 27 лютого 1933 р. Полум’я повністю зруйнувало зал засідань. Поліція затримала в одному із приміщень будівлі голландця Марінуса ван дер Люббе. Дуже швидко було встановлено його зв’язки з комуністами, на основі чого була висунута версія, що підпал організовано комуністичною партією.
Гітлер, який тільки як місяць став канцлером, використав це як привід, щоб заявити, що комуністи готували повстання в країні.
Вже наступного дня після пожежі рейхспрезидент Пауль фон Гінденбург під тиском Гітлера підписав декрет “Про захист народу і держави”, який радикально обмежував основні громадянські права, обмежував свободу думок, друку та зборів, принцип недоторканність житла. Державні органи отримала право контролювати поштові відправлення та телефонні розмови, безперешкодно проводити обшуки. Указ набрав чинності у день його проголошення. Цей указ вважають одним із перших кроків у створенні однопартійної нацистської диктатури у Німеччині.
Важливу роль у приході нацистів до влади відігравали штурмові загони СА — напіввійськова організація. Їхніх членів називали «штурмовиками» або «коричневосорочечниками» через характерну форму.
Керівником СА був Ернст Рем — близький соратник Адольф Гітлер і ветеран Перша світова війна. Рем прагнув перетворити СА на основу нової «народної армії» та посилити вплив штурмовиків у державі.
У 1920-х — на початку 1930-х років СА активно використовувалися нацистами для:
зриву мітингів політичних противників;
вуличних бійок із комуністами та соціал-демократами;
залякування виборців;
охорони нацистських заходів;
створення атмосфери хаосу та страху.
Після приходу Гітлера до влади штурмовики допомагали встановлювати диктатуру: брали участь у переслідуванні опозиції, арештах та тиску на місцеву владу. До 1934 р. чисельність СА сягнула кількох мільйонів осіб.
Однак згодом між Гітлером і Ремом виник конфлікт. Армійське командування та великі промисловці боялися надмірного впливу СА. Щоб заручитися підтримкою армії, Гітлер вирішив позбутися керівництва штурмовиків.
У ніч з 30 червня на 1 липня 1934 р. відбулася так звана Ніч довгих ножів — масштабна акція репресій проти керівників СА. Ернст Рем був заарештований і незабаром убитий. Після цього вплив СА різко зменшився, а головною силою режиму стали СС
Політика Адольфа Гітлера
Внутрішня політика
Встановлення диктатури
Заборона опозиційних партій.
Ліквідація парламентської демократії.
Встановлення однопартійної системи НСДАП.
Посилення ролі політичної поліції — ґестапо.
Створення концентраційних таборів для політичних противників.
Формування культу особи Адольф Гітлер.
Економічні реформи
Масове державне будівництво автобанів та інфраструктури.
Скорочення безробіття через громадські роботи й мілітаризацію економіки.
Активний розвиток військової промисловості.
Посилення державного контролю над економікою. Була створена Генеральна рада німецького господарства, до складу якої увійшли 12 найбільших монополій.
Курс на економічну самодостатність (автаркію).
Соціальна політика
Контроль над освітою, культурою та пресою.
Масова пропаганда через діяльність Міністерства пропаганди під керівництвом Йозефа Геббельса.
Створення молодіжних організацій.
Виховання молоді в дусі націоналізму та мілітаризму.
Расова політика
1935 р. — ухваленні Нюрнберзькі расові закони.
Позбавлення євреїв громадянських прав.
Переслідування євреїв, ромів, політичних опонентів.
Пропаганда ідей расової переваги.
Початок створення системи масових репресій.
Зовнішня політика
Головні цілі:
Перегляд умов Версальського договору.
Відновлення військової могутності Німеччини.
Об’єднання всіх німців в одній державі.
Захоплення «життєвого простору» у Східній Європі.
1933 р.
Вихід Німеччини з Ліги Націй.
1935 р.
Відновлення загальної військової повинності.
Створення потужної армії та авіації.
1936 р.
Введення військ у Рейнську демілітаризовану зону.
Зближення з фашистською Італією.
Участь у громадянській війні в Іспанії на боці генерала Франсіско Франко.
1938 р.
Аншлюс Австрії — приєднання Австрії до Німеччини.
Мюнхенська угода – Німеччина отримала Судетську область Чехословаччини.
1939 р.
Окупація Чехії.
Підписання радянсько-німецького пакту про ненапад.
